Вінницька міська рада

Наш навчальний заклад
Батькам


ЯК ВИХОВАТИ ДОБРУ ДИТИНУ

Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй позбутися озлобленості та агресивності. Справді сильною особистістю є особистість відкрита, доброзичлива, добра.

1.Любіть дитину. Не забувайте, що їй необхідна Ваша ласка: обіймайте, цілуйте, гладьте по голівці. Знаходьте радість у спілкуванні з дитиною.

2. Безпосереднє спілкування з дорослими, приклад дорослих, наслідування їх - суттєвий фактор морального формування особистості.

3.Значну роль відіграє вплив дорослих на адекватне ставлення дитини до недоброго та доброго,на формування правильних моральних оцінок.

4.Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми, правила, які висувають дорослі до власних дітей.

5. Діти виховуються не лише на добрих прикладах, а й на прикладі активного подолання поганого. Стимул пробуджує в дитині бажання здійснювати той вчинок, який від нього чекають дорослі. Тому не можна вважати моральним той вчинок, що здійснюється через боязнь покарання, через власну вигоду.

6. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.

7. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.

8. Акцентуйте увагу на розумінні мотивів моральної поведінки, значенні ситуації самостійного морального вибору.

9. Дозволяйте дитині творити: конструювати, ліпити, клеїти, малювати.

10. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії, походи, свята.

11. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню, а не розкішному одягу.

12.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.

13. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов'язками.

14. Дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на власну долю.

15.Пам'ятайте! Дитина, що сповнена зла й агресії, менш щаслива, ніж дитина доброзичлива.

  

Cпособи похвали дитини без слова «приголомшливо»

Часто можна зіштовхнутися з такими ситуаціями: маленька дитина спритно з'їжджає з гірки, а батько, який стояв поруч, говорить їй: «Це було чудово!» Або, наприклад, школяр показує матері малюнок, який він намалював, а мати йому каже: «Ти геніальний художник!»Або після виступу на шкільній сцені вчитель говорить дітям, що вони зіграли« приголомшливо».

Батьки так зловживають оціночними словами, такими як «приголомшливо», «дивовижно» й т. ін., вихваляючи дитину, що ці слова вже практично нічого не значать. Батьки відчувають тиск: вони бачать, як інші батьки хвалять своїх дітей, і відчувають себе зобов'язаними хвалити свою дитину не менше. Зрештою, у цьому немає нічого поганого, чи не так?

Насправді, прагнучи зміцнити самооцінку дитини, батьки домагаються протилежного ефекту. Дослідження показують, що надмірна похвала шкодить дітям - робить їх невпевненими в собі, менш стійкими та не здатними справлятися з труднощами. Батьки можуть зробити дитину залежною від похвали. У такому випадку вона завжди шукає від тих, хто її оточує, підтвердження своєї цінності й похвали. Тому батьки повинні припинити називати дитину «дивною», «приголомшливою» й т. ін. Хвалити дитину потрібно так, щоб підвищити її самооцінку, ініціативність і самостійність.

Цінуйте унікальність дитини

Діти, особливо підлітки, найбільше потребують того, щоб їх сприймали як особистостей і приймали їх особливості. Вони не хочуть, щоб їх вважали найкращими - вони хочуть, щоб їх вважали особливими. Їм не подобається, коли батьки порівнюють їх з іншими, наприклад, кажуть: «Ти найкрасивіша в класі» або «Ти - найкращий гравець у команді».

Такі порівняння дають підлітку сигнал про те, що його оцінюють, виходячи з його дій, а не власних рис. Підліток може почати бачити в однолітках суперників, а не друзів. Розглянемо кілька способів похвалити дитину так, щоб відзначити її унікальність і дати їй зрозуміти, що ви її приймаєте:

1. Говоріть дитині про те, що особливе в роботі, яку вона зробила: «Тобі вдалося намалювати щасливе обличчя на цьому малюнку», «Я бачу, ти використовував багато прикметників у творі», «Я бачу, ти слухаєш плеєр, щоб розслабитися перед тренуванням».

2. Переконайте дитину в тому, що вона не зобов'язана думати так, як ви: «Я не згоден з цими словами. Я радий, що у нас можуть бути різні думки, і ми можемо ділитися ними».

3. Переконайте дитину в тому, що ви любите її безумовно: «Ти - єдиний в усьому світі, і мені дуже пощастило, що ти є в моєму житті».

4. Зробіть акцент на унікальних особливостях дитини: «Ця зелена сукня так добре поєднується з твоїм рудим волоссям!»

5. Проявіть прийняття: «Я люблю тебе таким, який ти є».

6. Визнайте цінність унікальних якостей дитини: «У твоєму творі відчуваються твої думки», «Коли ти носиш таку зачіску, ти дійсно заявляєш про себе».

Визнайте старання дитини

Коли батьки хвалять дитину за докладені зусилля, вони розвивають у ній гнучкість. Це, у свою чергу, сприяє успіху дитини в житті. Батьки повинні орієнтуватися не на результат ( «Ти намалював прекрасну картину»), а на процес ( «Ти витратив багато часу й виявив велике терпіння, коли малював картину»). Розглянемо кілька способів, як проявити визнання у ставленні до дитини:

7. Визнайте, що дитина напружено попрацювала: «Я бачу, як багато зусиль ти доклала, щоб написати твір. Це відразу видно».

8. Покажіть, що позитивний результат пов'язаний із зусиллями дитини: «Ти став краще грати у футбол. Регулярні тренування дали результат!»

9. Визнайте старання дитини, навіть якщо вони не позначені успіхом: «Добре, що ти спробував сам почистити клітку хом'яка. Нічого, що зчинився невеличкий безлад».

10. Відзначте прогрес дитини: «У минулому році ти ненавиділа писати вірші, а зараз тобі подобається», «Пам'ятаєш, як у четвертому класі ти не могла навчитися ділити числа? Зараз це для тебе дрібниці».

11. Відзначте, скільки часу дитина витратила на виконання завдання: «Ти виконала багато завдань. Це зайняло не одну годину!»

12. Цінуйте зусилля, а не результат: «Ти працював над завданням кілька днів. Важливий твій труд, а не висока оцінка».

13. Підтримуйте дитину, коли вона працює, а не тільки тоді, коли робота вже виконана: «Ти така зосереджена»; «Сьогодні ти працюєш розсудливо».

Хваліть дитину, а не себе

Багато батьків потрапляють у пастку, помічаючи в дитині продовження себе. Вони цінують досягнення дитини як свої власні, і поразки дитини так само погано відбиваються на них. Щоб побачити дитину як окрему унікальну особистість, батьки повинні бути впевнені в собі. Такі батьки хвалять дитину, щоб сприяти її розвитку, а не тільки мотивувати до досягнень. Розглянемо кілька способів хвалити дитину, а не себе:

14. Прислухайтеся до почуттів дитини: замість того, щоб занадто часто говорити «Я пишаюся тобою», краще скажіть: «Мабуть, ти радий своєму досягненню».

15. Запитуйте дитину: «Як твої справи?», «Як ти думаєш, ти добре виконала завдання?»

16. Ставте запитання про те, чим займається дитина: «Що ви зараз вивчаєте з математики?», «Який твір вам задали?» і т. ін.

17. Визнайте сильні сторони дитини: «У тебе добре виходить писати твори. Не всім це вдається »,« Ти добре розбираєшся в комп'ютерах».

18. Навчіть дитину піклуватися про себе: «Ти стільки часу виконуєш завдання. Чому ти не хочеш покататися на велосипеді?»

Не навішуйте ярлики, сприймайте дитину реально

Батьки часто піддаються спокусі похвалити те, що робить дитина. Вони постійно вживають оціночні слова: прекрасний, чудовий, дивовижний і т. ін.

Деякі діти звикають до таких лестощів і стають залежними від компліментів. Робота, яку вони виконують, втрачає сенс, тому що все, до чого вони прагнуть - це похвала.

У дівчаток часто розвивається залежність від похвали за їх зовнішність. Якщо батьки акцентують увагу на зовнішності доньки, вона починає помилково думати, що краса, а не розум чи наполеглива праця, є ключем до щастя й життєвого успіху. Розглянемо кілька способів хвалити дитину, не розвиваючи в неї залежність від компліментів:

19. Дозвольте дитині самій оцінити свою роботу. Коли дитина запитає: «Мамо, тобі подобається мій малюнок?», запитайте її у відповідь: «Що ти сама про нього думаєш?»

20. Говоріть про конкретні факти. Замість фрази «Ти завжди такий добрий», скажіть: «Я бачив, як ти поділився іграшками з хлопчиком у пісочниці»

21. Дотримуйтеся принципу «чим менше, тим краще». Як стверджують психологи, сучасні молоді люди потребують похвали й управління. Тому не варто робити занадто багато компліментів дитині, щоб у реальному житті вона не відчувала розчарування.

22. Будьте щирі. Навіть маленька дитина може розрізнити, коли батьки хвалять її щиро, а коли - ні. Фальшиві компліменти змушують дитину сумніватися в щирості батьків.

23. Описуйте поведінку дитини, висловлюючи їй похвалу: «Ти виніс сміття без нагадування», «Ти охайно поклав коробки» й т. ін.

24. Заохочуйте ініціативу й самостійність дитини: «Коли ти прибереш у кімнаті - після уроків чи завтра вранці?»; «Ти хочеш займатися футболом чи ходити в музичну школу? Вибери сам, я довіряю твоєму рішенню».

25. Висловлюйте дитині свою вдячність: «Дякую, що доглянув за молодшим братом, коли я говорила по телефону», «Ти так відповідально ставишся до уроків, що мені нема про що турбуватися».

26. Проявляйте співчуття: «Я знаю, як важко вчити іноземну мову. Коли я вчилася в школі, у мене йшли години на те, щоб вивчити нові англійські слова »; «Волейбол не дається легко. У твоєму віці я не могла перекинути м'яч через сітку».

27. Проявляйте безумовну любов. Дітям не потрібна постійна похвала, щоб почуватися добре. Але вони потребують того, щоб ви любили їх такими, якими вони є.

 

 

Порядок     дій     населення

 у надзвичайних  ситуаціях 

Пам'ятка   населенню


 Якщо ви знаходитесь в приміщенн


 почувши сигнал «Увага всім!», увімкніть радіо, телевізор;

  уважно слухайте інформацію про обстановку, ре-комендації про порядок дій у даній НС;

не користуйтеся без потреби телефоном, щоб не пропустити важливе повідомлення;

 зберігайте спокій, уникайте паніки, при необхідності надайте допомогу інвалідам, дітям, людям похилого  віку;                       

 зачиніть вікна та відійдіть від них подалі;

 вимкніть  електропостачання та  газопостачання;

зберіть документи, одяг, необхідні речі, медика-менти, продукти харчування, питну воду;

  перейдіть у безпечне місце, увімкніть приймач, щоб  прослухати інформацію щодо подальшого порядкудій.

 

Якщо лихо застало вас на вулиці:

почувши сигнал «Увага всім!», прямуйте до найближчої установи чи закладу, де є радіо, телевізор;

уважно прослухайте інформацію про обстановку та  рекомендації про порядок дій у даній НС;

зберігайте спокій, уникайте паніки, дійте, відповідно до отриманих рекомендацій.

 

Навчально-методичний   центр   цивільного  захисту та

 

безпеки  життєдіяльності  Вінницької   області 

Діагностика емоційного розвитку дошкільнят

Колірний тест емоційних станів

Визначення настрою дитини на заняттях проводиться за допомогою колірного тесту емоційних станів на основі тесту Люшера. Поганий настрій дитини, складні взаємини з педагогом чи однолітками можуть вплинути на успішність його діяльності.

Для діагностики потрібно 8 кольорових квадратиків, які представленына малюнку.

Дитині пропонується вибрати квадратик, який схожий на його настрій під час заняття, а потім квадратик-настрій під час спілкування з педагогом. Далі для порівняння ви можете запропонувати дитині вибрати колір, який схожий на його настрій вдома, в дитячому саду, коли він спілкується з мамою, іншому і т. д.

 

Ми пропонуємо вам інтерпретацію колірних виборів і колірних асоціацій. Безумовно, слід співвіднести отримані результати з вашими спостереженнями за дитиною під час занять або спостереженнями педагога.

Синій колір - це колір вибирають спокійні, чутливі діти. Їх настрій загалом позитивно, хоча є деяка печаль. У дитини існує потреба у глибокому, розуміє його співрозмовника, в индивидуализированном спілкуванні. Заняття, де немає особистого контакту з педагогом, їм не комфортні, вони замикаються в собі, сумують.

Зелений колір - це колір вибирають діти з високим рівнем домагань. Вони відчувають потребу бути першими, потребу в похвалі. Ще для них значимо шанобливе до них ставлення з боку педагога та однолітків, вони люблять, щоб їх ставили в приклад іншим.

Червоний колір - це колір воліють енергійні, активні діти. Їм подобається пошуміти, побешкетувати, можуть бути заводієм в іграх. Колір показує, що на заняттях у дитини хороший, активний стан.

Жовтий колір означає, що дитина очікує від занять тільки хорошого, схильна слухатися педагога, виконувати його вказівки.

Фіолетовий колір - колір занадто дитячого поведінки, потребу в опіці, похвалу. Дитина може не дотримувати дистанцію у стосунках з дорослими, у разі надто суворих, жорстких вимог може вередувати, закотити істерику. В цілому настрій позитивний.

Коричневий колір - колір тривоги, дискомфорту не тільки емоційного, але й фізичного. У дитини може боліти голова, живіт, його може затошнить. Дитина може переживати із-за того, що його досягнення не відповідають очікуванням педагога або батьків.

Чорний колір - це колір вибирають діти, яким не подобається те, що відбувається на заняттях, вони висловлюють свій протест, бунтують, не підкоряються вимогам дорослих. Це стан відкритого конфлікту з педагогом чи однолітками, або з тією діяльністю, якою їм доводиться займатись.

Сірий колір - колір пасивного неприйняття. Сіре настрій означає, що дитина нудьгує на заняттях, що він байдужий до того, що відбувається, не вникає в процес, пропускає повз вуха вказівки педагога. Часто це відбувається тому, що дитина не бачить сенсу в заняттях, оскільки у нього не виходить виконувати вимоги.

 

Таким чином, синій, зелений, червоний, жовтий і фіолетовий кольори говорять про емоційне благополуччя дитини, а коричневий, чорний і сірий - про неблагополуччя. На основі інтерпретації кольору і спостережень за вчинками і поведінкою дитини ви можете зрозуміти, наскільки комфортні для нього заняття.

з сайту ped-kopilka.com.ua

Розвиток емоційної сфери дошкільника

Емоції та спілкування має величезне значення як для загального розвитку малюка, так і для розвитку її здібностей. Іноді виникають ситуації, коли дитина має музичні або інші здібності, але не хоче ходити на заняття, тому що йому не подобається педагог або кривдять однолітки. Тому важливо розуміти настрій дитини, враховувати особливості його взаємовідносин з іншими дітьми, а не тільки його досягнення.

Емоційні переживання супроводжують дитину і в творчості, і в грі, і в спілкуванні. Від емоційного благополуччя залежить успішність будь-якої діяльності.

Комфортне спілкування - умова не тільки для пізнавального, творчого, але і для соціального розвитку.

Ласкаве звертання, повагу до маленької людини, підтримка вселяють у дитини впевненість у своїх силах, йому хочеться порадувати дорослих своїми досягненнями. Особливо сильно цього потребують невпевнені, тривожні діти.

Занадто суворе ставлення може призвести до небажання дитини чим-небудь займатися, пробудити в ньому норовистість або замкнутість. Якщо дитина не хоче йти на заняття, дізнайтеся чому - так ви попередьте небажані наслідки. Якщо він не хоче говорити про це, можна використовувати колірний тест емоційних станів для виявлення настрою дитини на заняттях.

Спілкування з однолітками, яке виникає під час ігор, занять, спільних дій, завжди емоційно забарвлене, а переживання різноманітні.

У командному та групової діяльності дитина вчиться переконувати, доводити, висловлювати свою думку, вести за собою інших, нести відповідальність. Такі якості є ознаками лідерських здібностей. Крім того, діти цінують веселу вдачу свого командира, уміння придумувати цікаві ігри та заняття.

Займаючись в спортивних секціях, дитина дізнається, що таке «командний дух», «воля до перемоги». Перебуваючи в спортивному таборі, на зборах, діти осягають ази самостійності, вчаться навичкам самообслуговування, вміння постояти за себе, співпрацювати з товаришами по команді, проявляти солідарність. Такі якості необхідні не тільки для досягнення високих спортивних результатів, але і для розвитку особистості, її дорослішання.

Деякі діти люблять перебувати в центрі уваги. Їм до душі роль артиста, вони люблять виступати на сцені і вдома. Їм не властиво сором, їм подобається робити враження на аудиторію.

В іграх з однолітками вони наслідують улюблених кіногероїв, люблять розповідати про надзвичайні події, що сталися з ними, перебільшено переживають. Все це - ознаки сценічних здібностей, де цінуються емоційність, різноманітність міміки та жестикуляції, безпосередність.

Зазвичай таким дітям подобається ходити на дитячі вистави, дивитися театральні постановки. Навіть дуже спритні хлопці завмирають, дивлячись на сцену, вираз їхніх облич співзвучно тому, що відбувається на сцені.

Позитивні емоції, інтерес до занять, довірче ставлення до тренера, товариське, дружнє спілкування з однолітками мають величезне значення для розвитку здібностей і досягнення успіхів.

Підіб'ємо підсумки

• Емоції та спілкування тісно взаємопов'язані. У спілкуванні з дорослими-педагогом розвиваються не тільки окремі здібності, але і соціальні навички, формуються риси характеру дитини.

• У спілкуванні з однолітками у дітей проявляються і формуються комунікативні та організаторські здібності.

• Жвавість емоцій, міміки, жестикуляції, безпосередність на сцені - ознака сценічних, творчих здібностей.

• Емоційний стан під час занять може як стимулювати розвиток здібностей, так і гальмувати їх. Позитивні емоції прискорюють розвиток здібностей, негативні - уповільнюють.

• Якщо дитина не хоче ходити на заняття, дізнайтеся причину, поговоріть з дитиною, поспостерігайте за тим, як він займається, проведіть діагностику настрою за допомогою колірного тесту емоційних станів.

 

 з сайту ped-kopilka.com.ua. 

 

Як сімейні відносини впливають на стан здоров'я дітей

Психологічний клімат сім'ї і часто хворіють діти

Починаючи цей досить не простий розмову, варто відразу розставити всі крапки над «i». «Ну причому тут сім'я? - можете справедливо заперечити ви. - Дитина хворіє вірусними інфекціями або застуджується!» Так, мова йде про хвороби, принесених ззовні. Хтось чхнув, хтось не закрив вчасно вікно і влаштував протяг. Причин для виникнення чергового ГРВІ безліч. Однак фізіологія йде дружно руку з психологією, а значить, заперечувати роль соціальних і психологічних факторів, принаймні, нерозумно.

Отже, сім'я. Переоцінити її вплив на маленьку дитину неможливо, адже всередині сім'ї дитина з'являється на світ, пізнає навколишній світ і отримує свій унікальний досвід. Досвід кожної людини складається не тільки з різноманітних життєвих ситуацій і витягнутих уроків, але і з емоційного ставлення до них і пам'яті. А реагуємо, треба сказати, ми всі по-різному.

Ну, наприклад, чому один малюк, втративши рукавицю, спокійно говорить про це мамі, а інший нервує і плаче? Думаєте, рукавиця дорога? Як би не так! Дітям важливі ласощі та іграшки, книжки чи альбоми з наклейками. Дбайливе ставлення до особистих предметів приходить набагато пізніше. Жодна в світі рукавиця, навіть найгарніша, не викличе справжнього розлади і страху зізнатися у втраті. Реакція мами - ось на що орієнтується дитина. Одна мама заради пристойності пригрозить: мовляв, треба бути акуратніше, і надіне нову пару рукавиць, а друга - почне кричати, обзивати і, найстрашніше, привселюдно принижувати дитину. Мовляв, не цінуєш, не шкодуєш, не вважаєшся з батьківським працею, «вічно в тебе все не так, і всі діти, як діти...».

Думаю, не варто пояснювати, яким дитині з якою мамою спокійніше живеться.

Батьки можуть дати світові щасливого, успішного і здорової людини, здатного пізнавати, творити, діяти. А можуть занапастити, обмежити і не дати навіть малого шансу якось спробувати, проявити себе.

Виховання малюка, мабуть, може вважатися своєрідною філософією окремо взятій сім'ї. Методи та принципи виховання справляють значний вплив на формування особистості маленької людини, а значить, на його здоров'я і соціальну успішність в сьогоденні і особливо - в майбутньому.

Між батьками і дітьми виникають особливі стосунки буквально з першого дня. І вони ніколи не будуть схожі ні на які інші відносини. Дитина завжди емоційно залежна від батьків, особливо від мами, а значить, він завжди знаходиться «під», тоді як батьки - «над».

Подібна ситуація підпорядкування природна. Мабуть, це сама природна і логічна з усіх можливих ієрархій. Але від якості цих відносин, від того, наскільки комфортно дитині і батькам бути разом, залежить формування особистості дитини та її фізичне та психологічне здоров'я.

Сім'ї бувають різні, ну хоча б тому, що вони утворені людьми з власними унікальними звичками, поглядами і досвідом. Всі сімейні відносини можна розділити на кілька типів.

Батьки у відносинах першого типу легко і природно пристосовуються до потреб дитини. Вони усвідомлюють їх і дають певну свободу у розвитку і пізнання навколишнього світу. Простіше кажучи, мами й тата більше дозволяють, ніж забороняють, обмежуючи свободу власного чада лише критеріями безпеки, доречності і моралі. Дітям у таких сім'ях живеться, самі розумієте, чудово. Як правило, вони швидше розвиваються, показуючи гарні пізнавальні здібності і зрілі навички поведінки. Такі малюки сміливі, активні, допитливі, адже їм надаються всі умови для розвитку. Вони не порицаются батьками даремно і буквально з пелюшок вміють вибудовувати довірчі та емоційно-теплі стосунки. Таких діток прийнято називати «улюбленими», але при цьому подібна любов не псує і не балує.

Батьки в сімейних відносинах другого типу теж легко пристосовуються до потреб дитини, проте із-за власної напруженості і гіпервідповідальності вони схильні обмежувати свободу дитини скрізь, де випаде зручний випадок. У таких сім'ях батьки не проти підтримати ініціативу і самостійність дитини, але в той же час вони не пропускають нагоди продемонструвати власну перевагу і досвід. «Слухай маму, мама поганого не порадить!» - домінуюче і часом переважна виховання стає принципом відносин в подібній сім'ї. Що стосується дітей, вони теж легко звикають до такої політики. Власне, у них немає іншого шляху. Вони так само відкрито, бадьорі і ініціативні, однак мама і тато відіграють головну роль у їх «самостійного» поведінці. Останнє слово рідко залишається за малюком, і він це чудово усвідомлює.

Третій тип сімейних відносин продиктований гіпертрофованим почуттям обов'язку батьків перед дитиною. Іншими словами, мамі важливо діяти, немов по інструкції. Покладено годувати тричі на день - буду годувати тричі. Калорійно, смачно і точно в строк. Належить читати на ніч казку - буду читати. Однак у подібних, начебто «правильних» стосунках з дитиною звертає на себе увагу холодність. Відсутність яскравих емоцій, справжнього бажання зробити щось від душі, а не тому, що так треба. Чи варто говорити, що дитина все відчуває. Він намагається щосили відповідати, щоб бути коханим. Малюк нервозний, емоційно залежний. Головний виховний прийом в таких сім'ях - жорсткий контроль. Кохання? Так, вона частіше всього є, але настільки пригнічується всілякими «треба» і «так правильно», що на теплі прояви часом не залишається ні часу, ні сил.

Нарешті, четвертий тип сімейних відносин демонструє саму сумну картину. Незріле ставлення до дитини незрілих і інфантильних батьків продиктовано всім чим завгодно, крім здорового глузду: настроєм, порадою приятелів, ухваченным п'ятихвилинним фрагментом з телепередачі або спілкуванням на форумі в Інтернеті... Батьки, а особливо мама, ведуть себе непослідовно, немов не розуміючи суті власних дій і слів. Стиль виховання може змінюватися буквально щодня, переходячи від абсолютного потурання та істеричною любові до жорсткого тотального контролю і заборонам. Звичайно, в такій сім'ї складається сама несприятлива ситуація для дитини і, звичайно, він не може бути спокійний, успішний і «по-дитячому» щасливий.

Як бачите, сімейні відносини дуже різноманітні. Виховання і клімат всередині сім'ї впливають не тільки на формування особистості малюка, але і на його здоров'я. Яким чином?

Коли хтось хворіє, то до цієї людини змінюється ставлення. Його жаліють, оберігають, прагнуть допомогти. Та ступінь цієї допомоги безпосередньо залежить від ступеня тяжкості хвороби. Відповідно, коли хворіє дитина, це не може залишити байдужими його близьких. Всі батьки переживають і нервують з приводу навіть простого нежитю у власного дорогоцінного чада.

З іншого боку, дитина існує у вже сформованому колективі - сім'ї, де є власні унікальні закони і норми спілкування. І, природно, вони впливають на перебіг хвороби і визначають ставлення батьків до хворому малюкові.







Правильный CSS!